Історія новорічної ялинки

Все менше часу залишається до урочистих 12 ударів годинника, після яких починається Новий рік. Чи не в кожній оселі в унісон звукам келихів із шампанським сяють новорічні вогники святкової ялинки. Остання вже давно завоювала прихильність слов’янських народів і по праву займає почесне місце серед основних атрибутів святкування Нового року. Ще з давніх-давен так званим священним центром, «світовим деревом» визнавалася ялинка, а точніше, різні види хвойних дерев. Вони символізували життя. Зокрема, германські племена вважали ялинку символом перемоги над смертю, і вірили, що вона може захистити їхню оселю від злих духів. Та й українці наділяли це дерево надзвичайними особливостями, тому й використовували у весільних і поховальних обрядах, навіть при будівництві житла. Згадаймо хоча б звичай (до речі, він і досі збережений в багатьох регіонах України) дарувати весільне гільце незаміжнім дівчатам як символ щасливого шлюбу в майбутньому. А виготовляють таке гільце з крислатих гілок сосни чи ялиці. Дослідники фольклору стверджують, що як елемент традиційної новорічної обрядовості ялинка не характерна для східних слов’ян, а була запозичена ними, очевидно, з Німеччини. Традицію встановлювати в будинку новорічну ялинку започаткували гуни ще понад 5 тис років тому. Саме їм і завдячують вічнозеленою красунею європейські народи. А от міфологічні персонажі багатьох країн, що символізували Новий рік, на наших землях так і не прижилися. Ні французький П’єр Ноель, ні німецький Санта Клаус не прийшлися до смаку нашим предкам. Певно, вони хотіли вигадати щось власне. В українських казках зустрічався такий фольклорний персонаж, як Мороз чи Морозко, але він не пов’язувався з Новим роком. Образ Діда Мороза з’явився в російській літературі лише в ХІХ столітті. Тому порівняно молодий «дідусь» прокрадається до українських малят в новорічну ніч, аби лишити для них подарунки під красунею-ялинкою. Перші вбрані різдвяні ялинки з’явилися на території сучасної Франції, в Ельзасі. Як стверджують історики, це відбулося в 1605 році. Літопис свідчить: “На Різдво в тутешніх будинках встановлюють ялинки, а на їх гілки вішають троянди з кольорового паперу, яблука, печиво, шматочки цукру і мішуру”. Хоча, занурюючись в історію глибше, дізнаємося такі факти: давні люди вірили, що в деревах мешкають духи, тому намагалися задобрити їх, розвішуючи на гілках різноманітні солодощі й іграшки. Ось вам і аналогія на сучасну ялинку, яка досі на своїх гілках тримає кілограми цукерок і різноманітних прикрас. Хоча традиція встановлювати ялинки набула в нас широкого вжитку відносно недавно. Згідно з указом Петра І у Російській імперії, до складу якої входила й Україна, з 1700 року Новий рік стали відзначати у січні, а разом з ним і ставити новорічну ялинку. Було сказано: “Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з древ і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні. А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити”. Це свято так сподобалося нашому народові, що й досі ми чекаємо його з нетерпінням, починаючи готуватися до нього ще за місяць. У 1916 році під час І світової війни різдвяні ялинки були заборонені через своє німецьке походження. Лише з середини 30-х років минулого століття свято відновило свої давні традиції, і улюблене дерево знову наповнило своїм ароматом кожну оселю. Хоча відбиток радянської ідеології був помітний на новорічних прикрасах. Довгий час віфлеємську зірку заміняла червона п’ятикутна, а на іграшках могла бути радянська символіка. Сьогодні новорічна ялинка, на щастя, позбавлена пережитків минулого, прикрашає її кожен по-своєму, а її неймовірний хвойний аромат занурює нас в яскраву атмосферу свята, такого улюбленого ще за давніх часів. І нехай хтось каже, що Новий рік – це лише зміна чисел в календарі, що це штучно надумане свято, але чомусь кожен із нас чекає від нього чогось незвичайного. Бо так хочеться хоч краєчком душі доторкнутися до магії Новорічної ночі, повірити в її чари і хоча б не надовго по-дитячому щиро відчути її Казку.